Розмежування категорій «синхронія, діахронія» та «хронотоп» у методології культурології

Мета статті – уточнення семантичного наповнення категорій «синхронія і діахронія» та «хронотоп» в контексті поняттєвого апарату культурології. Стаття покликана запобігти некоректному використанню цих евристично цінних понять гуманітарного знання та подолати проблему ототожнення «синхронії» зі «статикою», «простором», а також полегшити диференціацію категорій «синхронія, діахронія» та «хронотоп». Методологія дослідження полягає в застосуванні системного підходу та оптики структуралізму: синхронно-діахронного та хронотопічного підходів (М.М. Бахтін); методів синхронного та діахронного аналізу, оптики семіотики: семантичного й термінологічного аналізу. Наукова новизна роботи полягає у тому, що це перше дослідження, присвячене концептуальній диференціації, на перший погляд, вельми схожих категорій «синхронія, діахронія» та «хронотоп» а також понять «синхронія» – «простір» – «статика», які незрідка невірно використовують у якості взаємозамінних. У результаті дослідження сформульовано та обґрунтовано низку концептуальних положень, які мають теоретичне та практичне значення для вдосконалення гносеологічного апарату культурології. Висновки. Поняття «синхронія і діахронія» розглянуто як одну з ключових гносеологічних координат культурології та наук про культуру, що потребує прояснення своїх сенсових меж. Уточнено визначення синхронії й діахронії в культурології, виявлено що в культурі як системі доречно розрізняти плани діахронії – це історичний розвиток культури (чи її підсистем) і синхронії – це конкретний часовий «зріз» культури (чи її підсистем). Експлікація семантики концептів «синхронія і діахронія» демонструє, що ототожнення понять а «синхронія» – «простір» – «статика» є помилковим. Також проведена диференціація автономних за генезою та сутністю понять «синхронія і діахронія» та «хронотоп»: останній термін маркує неподільну єдність простору і часу, та тяжіє до виміру синхронії.