Модель тілесності «тіло без органів» як продуктивна тілесна парадигма в концепції контактної імпровізації Стіва Пекстона
Анотація
Мета статті – виявити особливості танцю постмодерн крізь призму концепту «тіло без органів» та проаналізувати означену модель тілесності як продуктивну тілесну парадигму в контактній імпровізації С. Пекстона. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний, типологічний, історико-культурний метод, метод культурологічного аналізу (для осмислення культурних значень моделі тілесності «тіло без органів», що виявляються та конструюються постмодерністичними танцювальними практиками), феноменологічний метод, що посприяв осмисленню танцю як особливого виду соціокультурно орієнтованих тілесних практики, метод узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено поняття «тіло без органів» в теоретичних працях А. Арто, а також в межах філософії постмодерністської тілесності Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі; розглянуто питання про тіло і танець як можливе подолання його автоматизмів; проаналізовано концепцію танцю постмодерн в руслі моделі «тіло без органів» та виявлено її особливості як продуктивної тілесної парадигми в парадигмі контактної імпровізації С. Пекстона. Висновки. Відповідно до специфіки постмодерну, поняття «тіло без органів» позиціюється як результат змістовної аплікації фундаментальної ідеї про іманантний креативний потенціад різоми (децентрованого семантичного середовища на феномен тілесності. У вимірі постмодерністичного танцю модель «тіло без органів» стала найбільш продуктивною тілесною парадигмою в контактній імпровізації Стіва Пекстона. Концепція С. Пекстона, в межах якої контактна імпровізація розглядається як специфічне утворення «сферичного простору» – результату зміни просторово-кінестетичної орієнтації протягом короткого часу, передбачає зосередження на кордонах простору тіла, осмисленні його внутрішньої сутності в співвідношенні з зовнішнім простором, народження руху в процесі комунікації. Як більшість практик танцю постмодерн контактна імпровізація не орієнтована на кінцевий результат, а зосереджена на безперервності процесу і трансформації естетичного досвіду. За С. Пекстоном, стійкий рух і спонтанний рух є полюсами спектра можливостей, які визначають його дослідження, оскільки технічний танець дає основу для роздумів про імпровізацію – техніки танцю дають інформацію про те, що рух впливає на структуру тіла. Модель «тіла без органів», яке не обмежується жодними стандартами рухів, в дуеті отримує виявлення в різноманітних взаємозв’язків з тілом партнера. Обидва тіла балансують на правилах безперервного контакту, передачі ваг та балансу, щоб зрештою набути новоутворених можливостей
Ключові слова
ЦИТУВАТИ
Скопіювати бібліографічний описВикористані джерела
Показати всі джерела[1] Zhuravliova, A.V. (2021). Contact improvisation in the context of social dance of the 21st century: Features of the open dance form "jam". Bulletin of the National Academy of Culture and Arts Management, 4, 108-112. doi: 10.32461/2226-3209.4.2021.250268.
[2] Koliieva, I. (2014). "Instability" of the gender subject as a key concept of sexuality in the philosophy of postmodernism. Ukrainian Almanac, 16, 250-255.
[3] Karivets, I. (2007). Understanding the body in postmodern French philosophy. Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Philosophical Sciences, 661, 29-34.
[4] Potapenko, Ya. (2011). Phenomenon of the body in the concepts of postmodernism: The historical dimension of the problem. East, 7(114), 136-140.
[5] Sokhan, I., Rykhalska, O., Zamlynnyi, O., & Mosiichuk, Yu. (2021). Contact improvisation according to Steve Paxton: The principle of free movement as a connection between dancers. Young Scientist, 10(98), 35-38. doi: 10.32839/2304-5809/2021-10-98-9.
[6] Turash, D.Ya., & Domazar, S.O. (2019). Multidimensionality of improvisation techniques in modern dance. Young Scientist, 11(75), 866-871. doi: 10.32839/2304-5809/2019-11-75-184.
[7] Chaplinska, O.V. (2016). Zh.-L. Nancy: Philosophical Reflections on the Body. Bulletin of Zhytomyr Ivan Franko State University. Philosophical Sciences, 1(82), 137-141.
[8] Artaud, A. (1958). The theater and its double. New York: Grove Press.
[9] Artaud, A. (1988). To have done with the Judgement of God. In: SONTAG, Susan (Org.). Antonin Artaud: Selected Writings. Berkeley: University of California Press, 555–569.
[10] Deleuze, G. (1990). The logic of sense. New York: Columbia University Press.
[11] Deleuze, G., & Guattari, F. (2005). A thousand plateaus: Capitalism and schizophrenia. Minneapolis: University of Minnesota Press.
[12] Nietzsche, F. (2007). On the genealogy of morality. Cambridge: Cambridge University Press.
[13] Paxton, S. (1973). Solo dancing. Contact Quarterly, 2(3), 16-32.
[14] Saccol, D. (2014). Matiuzzi Pacheco. The discipline of bodies in the contemporary scene. DAPesquisa, Florianópolis, 9, 11, 1-10.
[15] Silva, A.L. (2021). Antonin Artaud and José Saramago: chaos and cosmos. Literature Magazine Juçara, Caxias, 5, 1, 198-207.